Ювілей радивилівської поетеси Галини Гнатюк

Сьогодні відзначає свій ювілей талановита радивилівська поетеса, член Національної спілки письменників України Галина ГНАТЮК.

Творчі рекомендації півтора року тому в письменницьку Спілку нашій землячці давали поети Сергій Осока (Полтава), Анатолій Кичинський (Херсон) і Анатолій Криловець (Рівне).

У Рівненській організації Національної спілки письменників України в обговоренні творчості нових претендентів на прийняття до Спілки, в тому числі Галини Гнатюк, виступили письменники Анна Лимич, Любов і Микола Пшеничні, Євген Шморгун, Євген Цимбалюк, Петро Велесик, Анатолій Криловець, Віктор Мазаний та інші.Галина Гнатюк, Радивилів

Галина Гнатюк народилася 1977 року в місті Червоноармійську (Радивилові). З дев’ятирічного віку почала писати вірші. Навчаючись у Радивилівській ЗОШ №2 ім. П.Стрижака (у цій школі вже 15 років і вчителює), була переможцем ІІ, ІІІ, та IV етапів Всеукраїнської олімпіади юних філологів 1992 – 1994 років, дипломантом багатьох творчих конкурсів.

Свої вірші  друкувала в районних та обласних часописах – «Прапор перемоги», «Скриня», «Волинь», вони ввійшли до обласного альманаху «Проріст». У 1994 році  у видавництві «Край» (м. Дубно) побачила світ перша збірка Галини Гнатюк «Вітер юності» (редактор Микола Пшеничний).

У 1999 році закінчила славістичне відділення (польська мова  та література) філологічного факультету Львівського університету імені І.Франка за спеціальністю «філолог, викладач польської та української мов і літератур, перекладач».

У 2014-му і 2015-му роках поезії Галини Гнатюк увійшли відразу до кількох книг – «Говорить Майдан: збірка революційної поезії» (Київ, видавничий дім «Чорнильна Хвиля»), «Небесна Сотня: антологія майданівських віршів» (Чернівці, видавничий дім «Букрек»), «Майдан. Війна» (Рівне, видавництво «Волинські обереги»), до збірки віршів «Осінь у камуфляжі» (Кременчук, видавець ПП Щербатих О.В.), а також книги «Воїнам Світла» (Мукачеве, видавництво «Серце патріота»).

Після 15-річного поетичного мовчання в 2015 році випустила книгу віршів «Янголине мовчання» (редактор Микола Тимчак).

З нагоди ювілею Галини Олександрівни пропонуємо увазі читачів кілька її віршів.


Галина ГНАТЮК

Янголине мовчання

Вирує світ.
Гуде, як Вавилон:
Пожежі, війни, бурі, катастрофи…
Вже не пізнав би й мудрий Соломон,
Хто Бог – а хто розбійники з Голгофи.
Хто хрест несе,
Хто – Каїна печать,
Хто плід зірвав із дерева пізнання…
Вирує світ. А янголи мовчать.
За що нам, люде,
Те важке мовчання?

Між непоблагослóвлених зачать,
Облуди, зради, підлості, гордині
Ми живемо. А янголи мовчать,
Лишивши право вибору людині.

Тече крізь пальці перебутий час.
І лиш вони – я знаю! – завше поряд
Мовчать. І пильно дивляться на нас.
А що, коли нарешті заговорять?

***
Він знав усе, що станеться, що буде.
Він чашу пив з Господньої руки –
І наслухав, як у кишені Юди
Дзеленькотять криваві срібняки…

Мовчали учні. Слухали Месію.
Йому чогось боліло з-під ребра…
Чекав на півня, що от-от запіє,
І скрушно так дивився на Петра.

Лунали кроки темним Гетсиманом,
Голгота бовваніла з далини…
Там люд, який вигукував: “Осанна!” –
За кілька день ревтиме: “Розіпни!”

Старі, як світ, Єрусалимські стіни…
Від спраги й спеки вишерхли вуста…
Оливи майже не кидали тіні –
А Він між ними бачив тінь хреста.

***

Вимирає село.
Переходять за обрій сусіди.
По старезних садах
Обсідає гілки омела…
Прибираємо цвинтар.
Чиїсь упокоєні біди
Під хрестами лежать
Між деревами
Покрай села.

Пробиваються трави
Крізь вогке залежане листя.
Шерехочуть на вітрі
Вузлаті сухі ясени…
Тут гойдає земля
Весь мій рід у дубових колисках,
І усім моїм кревним
Тут небо нашіптує сни.

Їхні душі мені
Не дають відступитися шляху,
Щоб не схибило серце,
Пізнавши добро або зло.
Отаке-то життя…
Повертаються вирійні птахи.
Вічне сонце над ними
Гаряче схиляє чоло.

***
Усе мине, загубиться в імлі,
Не лишить пам’ять каменя на камені…
Чому ж тепер вона така терпка мені –
Шовковиця в далекому селі?

Не вгамувати спогадовий біль…
Кудись тече стежина заспоришена…
І я, – дівча, назавше тут залишене,
Іду й не тямлю, хто я і відкіль…

Таки іду. Бо вже мені пора
У світ помежи щастями і втратами, –
Той, де ніхто за мною не зітхатиме
Шовковицею з рідного двора.

***
Повен місяць – а вовком вити
З горя хочеться вже й мені…
Нащо плодиш, захланний світе,
Чорні душі і чорні дні?..

Чи на палю, чи гак під ребра,
Чи голодної смерті – щоб
Наші внуки ішли на жебри
По задвірках чужих Європ?..

Де не станеш – хрести і плахи,
Де не глянеш – сльоза й туман…
Доки будем Чумацьким Шляхом
Сіль возити до власних ран?

Достигає криваве жниво…
Знати б, житимеш – чи помреш?..
… Повен місяць?
То чаша гніву
Виливається
Поза
Креш…

***
Старезним світом ходить білий сніг,
Нікого не питаючи дороги…
Он біла хата.
Білий оборіг.
А в теплій тиші попід оборогом
Ще пахнуть літом трави лісові
І спить їжак, запорпаний у сіні…
Така завія…
Вечір по Різдві.
А вірші
Нащось
Пишуться
Осінні…

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.