З історії храму на пагорбі коло річки Слонівки

Відомо, що принаймні 1672 року в Радивилові (Радзивилові) на цьому пагорбі коло річки вже був костел. Оскільки містечко в той час ще, очевидно, мало фортечне укріплення у вигляді земляних валів із частоколами загорожі, то місце для храму обрали при одному з кутів укріплення.

З часом земляні вали, які позначені на середньовічних картах, були занедбані і частково вирівняні з прилеглими територіями, можна лише припускати, що ці укріплення існували з боку річки Слонівки, на північній стороні поселення – біля теперішньої вулиці Кременецької (напроти парку), зі східної сторони – при нинішній вулиці О. Невського, з південної – при сьогоднішній вулиці М. Четвертного (біля базару). Донині подекуди збереглися певні перепади висот, що можуть вказувати на наявність у минулому – земляних насипів. Додатковим захистом могла слугувати болотиста місцевість, яку створювали водні потоки навесні і в зливи – залишки колишніх струмків простежуються неподалік вулиці Четвертного (від гаражів при вулиці Садовій до річки) та від вулиці Невського в напрямку тих самих гаражів.

Станом на 1726 рік той, що вперше був згаданий, чи інший храм, який його замінив, не існував. Новий дерев’яний костел постав 1760 року завдяки зусиллям ксьондза Павла Моклака, проте 1840 року згорів. Черговий дерев’яний храм збудували 1841 року під керівництвом ксьондза Станіслава Сагатовського.

У другій половині XIX століття католицька парафія нараховувала понад півтори тисячі вірян та мала три філіальні каплиці у сусідніх селах. 22-23 червня 1930 року радивилівську парафію відвідав єпископ Луцький Адольф Шельонжек.

У 1933-1934 роках дерев’яний костел замінили мурованим. Фундаторами будівництва стали землевласники Йосип Нагродський із Сестрятина і Козакевич, а також католики з міста і навколишніх сіл. Було закладено глибокий фундамент, стіни завширшки до шести ліктів, цеглу виготовляли вручну в спеціальних формах, випікання здійснювалося природним способом. Щодня на будові храму працювали понад тридцять майстрів та більше ста підручних.

Парафія в 1938 році нараховувала 2100 вірних. До парафії костелу належали поселення: Радивилів, Балки, Батьків, Башарівка, Бугаївка, Гаї-Лев’ятинські, Копані, Крижі, Лев’ятин, Опарипси, Перенятин, Підзамче, Сирнова, Сестрятин, Срібне, Стоянівка, Суходоли (село було неподалік від Лев’ятина в лісі), Воля Пілсудського (поселення між Опарипсами і Лев’ятином). Останнім священником був Миколай Бродецький (1895 – 1949).

У післявоєнні роки культову будівлю пристосували під Червоноармійський районний будинок культури, згодом тут діяла дитячо-юнацька спортшкола. З 1997 року храм передано парафії Української православної церкви Київського патріархату (нині Православна Церква України). У 2010 році над культовою будівлею піднісся перший купол – купол дзвіниці з дзвонами, виготовленими на пожертви меценатів. За 25 років виконано великий обсяг робіт з відновлення храму і його облаштування. Нині Свято-Вознесенську парафію очолює протоієрей Юрій Бурліков. (Підготував публікацію Володимир ЯЩУК).

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.