З нагоди цього дня – Дев’ятого травня

Нелегке наше сьогодення не може затьмарити радості приходу весни, а разом з нею – і Дня Перемоги. Його наближали, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким найважче сьогодні. Друга Світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття, – була найжорстокішою і найстрашнішою в історії людства.

Ніколи в серцях не зітреться вогонь тих подій… Мільйонам наших співвітчизників назавжди врізався в пам’ять перший день Другої Світової війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився він на нашу землю. І враз неділя, 22 червня 1941 року, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань. Не тільки з книг, документальних та художніх фільмів, а й зі спогадів очевидців люди в усьому світі знають про звіряче обличчя фашизму. На окупованих територіях гітлерівці знущалися над мирним населенням та військовополоненими. Вони масово розстрілювали жителів міст і сіл, не жаліючи ні старих, ні малих. Піддавали нелюдським тортурам полонених солдатів і офіцерів, партизанів, підпільників. Тисячами примусово вивозили працездатних громадян на каторжні роботи до Німеччини. Руйнували пам’ятники національної культури, житлові будинки, підприємства, розкрадали майно громадян та загальнонаціональні цінності.

Ідеологи фашизму проповідували надуману теорію про вищість арійської раси – раси господарів, покликаних керувати іншими народами. Нацистами розроблялися і виконувалися плани масового фізичного знищення представників інших національностей, поневолення тих, хто залишився живим. Техніка знищення населення окупованих країн була садистською, сягнула небачених розмірів. Гітлерівці дали початок липкій павутині похмурих катівень, організовували жахливі «фабрики смерті». Кров холоне в жилах при згадці про такі табори смерті, як Дахау, Освенцім, Майданек, Бухенвальд, Заксенхаузен та подібні їм, у яких по-звірячому закатовано й знищено декілька мільйонів людей. У концтаборах відбувались злочини, яких історія людства ще не знала. Поневолених катували, практикували на них досліди, труїли газом, спалювали в крематоріях. Скрізь окупанти вводили примусову рабську працю з каторжним режимом. Мільйони людей, яких вивезли до Німеччини або залишили на окупованій території, утримувалися в неволі, як раби в давнину…

Про те, як Україна йшла дорогами війни до дня визволення, сьогодні ми з особливими емоціями переповідаємо нашим дітям та онукам. Адже завдяки серцям, які перестали битися тоді, сьогодні на нашій землі б’ються тисячі сердець молодших поколінь. Радивилівщина пишається своїми земляками, які стояли на смерть під свинцевим дощем на полях бою. Наші пам’ять і совість велять нам не залишати поза увагою братських могил і пам’ятників, місць масових розстрілів на території міста Радивилова, громади, нашого району. Саме тому цієї суботи ми знову віддамо шану світлій пам’яті тих, хто смертельно спіткнувся об ворожі кулі і назавжди залишився на світлинах в сімейному альбомі молодими – щоб наші діти могли жити на вільній землі під мирним небом.

Дбати про ветеранів війни, солдатських вдів та “дітей війни”, вшановувати пам’ять загиблих, віддавати належне живим свідкам війни – наш святий обов’язок. Вони ще в деталях пам’ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться, згадуючи про них, ятрити старі рани.

Вже не залишилось у життєвому строю ветеранів-фронтовиків, які ще кілька десятиріч тому разом із сотнями жителів нашого міста йшли покласти квіти пам’яті до солдатських могил. Наприкінці цієї зими – 22 лютого – навіки зупинилося серце останнього з нашої Радивилівської громади учасника бойових дій у Другій Світовій війні – Олексія Івановича Казмірчука. З щемом у серці згадується, як кожну нову зустріч ветеран використовував як можливість відкрити книгу власних спогадів. Щоб події тих днів не згаснули в суєті наших днів, карбував пережиті епізоди на найголовніший меморіал – людську пам’ять, який ми маємо зберігати у непорушній цілісності.

Шановна громадо! Наш повсякчасний обов’язок – бути гідними життєвого подвигу тих, на чиїх грудях зарубцювались рани від куль, а потім прикрасили бойові нагороди.

День Перемоги назавжди залишиться днем нашого тріумфу, символом героїчного минулого, величі духу. Стійкість, мужність і самовідданість старшого покоління на полях битв і на трудовому фронті в ім’я перемоги над фашизмом – істинний приклад патріотизму для нащадків. Подвиг героїв-переможців у цій жахливій війні не підвладний часу, як і наша щира та безмежна вдячність їм – людям, які виявили нездоланну мужність та незламність волі в боях за рідну землю.
У рік 70-річчя Перемоги у Другій Світовій війні Україна розпочала 8 та 9 травня нову традицію святкування Дня пам’яті та примирення в європейському дусі. Заходи, які відтоді відбуваються щорічно в ці дні, покликані гідно вшанувати подвиг українського народу, висловити повагу усім борцям проти фашизму, увічнити пам’ять про загиблих воїнів, жертв війни, військових злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у роки війни, та консолідувати суспільство навколо ідеї захисту України.

Тож озирнімося вдумливим поглядом у нашу історію. Озирнімося на тих, хто у солдатських шинелях дивиться на нас з висоти своїх пам’ятників. Ніколи не проходьте байдуже повз гранітні надгробки братських могил, на яких визолоченими буквами вписані імена визволителів, котрі полягли на полі бою, були закатовані у фашистських концтаборах, спалені, знищені, але не скорені. Мовчки згадайте. Пам’ять не має початку і не має кінця. Ми схиляємо голову перед тими, хто віддав життя за рідну землю, перед сотнями тисяч наших земляків, які мужньо боролися на фронтах, самовіддано працювали на підприємствах у тилу, перед кожним, хто день за днем наближав звільнення світу від фашизму. Ми вшановуємо пам’ять усіх жертв цієї найстрашнішої війни. Цей смерч забрав понад 10 мільйонів українських життів.

Вічна їм слава, вічна їм пам’ять!

З нагоди цього святкового дня щиро бажаю кожній родині міцного здоров’я, миру та злагоди, благополуччя і процвітання, світлих перспектив. Пам’ятаймо, на якій героїчній землі ми живемо.

З повагою – міський голова Радивилова Микола Карапетян. (Газета «Наш Прапор перемоги», 8.05.2020). (Використане фото 2015 року).

Радивилів, 9 Травня 2015 року

 

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.