З приводу вшанування та увічнення

У новорічному номері районної газети “Прапор перемоги» була надрукована велика стаття групи авторів, які порушили ряд питань аж ніяк не новорічно-різдвяного характеру. Йшлося в ній головним чином про питання увічнення тих чи інших осіб у пам’ятниках та назвах вулиць. Оскільки стаття викликала певний інтерес у радивилівців і її обговорення в бесідах, наш кореспондент звернувся до міського голови Радивилова Миколи КАРАПЕТЯНА з проханням висловити своє ставлення до порушених питань.

-Значну увагу в статті приділено питанню встановлення в Радивилові пам’ятника чи пам’ятного знака на центральному майдані Незалежності, – розповідає Микола Аракелович. – Нагадаю факти: гранітний постамент стоїть без скульптурної фігури з 1991 року. Відтоді міська влада двічі робила спроби встановити тут пам’ятний знак – замовлялася проектно-кошторисна документація, працювали скульптори, архітектори. У 90-і роки мова йшла про пам’ятник матері-Україні (чи Берегині), до 450-річчя Радивилова планувалося встановлення пам’ятного знака першому власникові міста Миколі Радзивіллу Чорному. Але щоразу економічні та політичні обставини не дозволяли здійснити задумане.

У згаданій статті його автори кидають докір міській владі за те, що рішення про пам’ятний знак приймалося негласно, без урахування громадської думки. Насправді це не так, адже були обговорення цього питання на сесіях міської ради, засіданнях міськвиконкому, на відкритих громадських слуханнях, однак ніхто з авторів статті не зважив за доцільне прийти і взяти участь в обговоренні та надати свої аргументовані пропозиції. Таким чином, спинилися на встановленні пам’ятного знака першому власникові міста, а тому міською радою була замовлена і виготовлена проектно-кошторисна документація абсолютно на законних підставах. Тепер переробляти її – було б необгрунтованим викиданням грошей на вітер.

Власне кажучи, поки що війна на сході України та економічна ситуація в країні не дають підстав будувати прогнози, отож коли з’явиться змога взятися за спорудження пам’ятного знака, не відомо. Оскільки питання не на часі, його можна було б наразі залишити без реагування.

Проте автори статті акцентують увагу на тому, що Микола Радзивілл Чорний був магнатом і нічого не зробив для Радивилова. Це більш ніж спірні твердження. Не меншим магнатом був Костянтин Острозький, про якого ми говоримо тільки схвально. А перший власник Радивилова зробив для нього принаймні те, що містечко постало з небуття. Ясна річ, то були ще середньовічні часи Великого князівства Литовського,  і я не збираюся твердити, що Микола Радзивілл Чорний – єдино прийнятна постать для Радивилова. Просто все має вирішуватися територіальною громадою, що й було наочно продемонстровано.

Що стосується пропозиції встановити на постаменті пам’ятник Маркіяну Шашкевичу, то навряд чи вона може бути підтримана радивилівцями. Ось мої аргументи: Шашкевич – безумовно, вагома постать в українській історії, але все своє життя прожив у Галичині, яка входила тоді до Австрійської імперії,  отож діяльність і творчість Маркіяна Шашкевича не мала в той час значного впливу на наш край. Хочу зауважити, що, по-перше, Маркіяну Шашкевичу є хороші пам’ятники в селі Підлисся Золочівського району, де він народився, і в місті Золочеві. Чи багато радивилівців знайшли змогу хоч би раз покласти квіти до цих не так далеко розташованих пам’ятників? А чи хоча б читали його твори? По-друге, виходячи з розмірів постамента і його співрозмірності з розмірами площі, пам’ятник у Радивилові слід ставити людині в повний зріст, тобто він, у разі спорудження, навіть перевершив би ті, які стоять Шашкевичу на його батьківщині.

Радивилів, церкваВ обговорюваній статті поставлено під сумнів доцільність зберігати в місті назву вулиці Олександра Невського. Варто зазначити, що її перейменування відбулося вже в роки незалежності України – замість імені Ворошилова місцеві активісти Народного Руху ініціювали теперішню назву, мотивуючи це тим, що на цій вулиці з ХІХ століття стоїть церква Святого Олександра Невського.

Можна мати власну думку про все, але не можна відкидати того факту, що Радивилів залишається багатоконфесійним містом і парафія церкви Олександра Невського – найбільш чисельна, а також те, що храм Олександра Невського в Радивилові, як і один із найбільших православних соборів Європи в столиці Болгарії – Софії, освячений на честь великого угодника Божого Святого Благовірного князя Олександра Невського, якого вшановує увесь православний світ, отож, у даній ситуації, бездумне, безглузде чергове перейменування вулиці нічого, крім ворожнечі і ненависті, не принесе в наші душі, не дасть їм миру та спокою.

Заради збереження спокою і міжконфесійної злагоди напередодні великих християнських свят не варто загострювати увагу на питанні, яке може погіршувати порозуміння між радивилівцями. Та й, врешті-решт, не такі ми багатії, щоб часто міняти назви вулиць, адже це потребує заміни значної номенклатури документації.

І, нарешті, ще одне питання хотілося б прокоментувати. Автори статті вважають, що встановлений біля Радивилівської школи №2 – ліцею пам’ятник Павлу Стрижаку нині не відіграє ніякої ролі у виховній роботі з учнями і тому його слід перенести в інше місце. Нагадаю, що Павло Григорович Стрижак був родом із села Довжик (нині Золочівського району Харківської області України), народився в українській селянській родині. Загинув у віці 22 роки у бою проти гітлерівців поблизу міста Радивилова (тоді Червоноармійська). Він воював у складі Червоної армії, але іншої армії, яка тоді могла б визволити Україну від нацизму, не було. І в цій армії воювали представники різних національностей.

Тому недаремно багато жителів міста без будь-якого примусу приходять у День Перемоги до меморіалу Слави за містом, до братських могил полеглих воїнів, щоб ушанувати їх пам’ять. Тут, на меморіалі, поряд з іншими героями, сотнями полеглих воїнів, похований і Павло Стрижак. Своїм життям і подвигом він не заслужив зневаги. У назвах вулиць нашого міста є імена і інших героїв, що полягли на фронтах Другої світової війни

Хотілося б, щоб із часом у нас з’явилися не тільки меморіальні дошки, а й пам’ятники на честь наших земляків – героїв України, які загинули в наші дні, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України в зоні АТО. Цей героїзм наші військовослужбовці проявляють тому, що в школах виховувалися і на прикладі героїв Другої світової війни – бійців Червоної армії, УПА, руху Опору, таких героїв, як Павло Стрижак, та багатьох інших, – підсумував міський голова Радивилова Микола Карапетян.

Взяв інтерв’ю Володимир Ящук.

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

You may also like...

4 коментарі

  1. Максим сказав:

    У нас, здається, релігія відділена від держави. Що думає про Олександра Невського церква і що думають історики – про все маємо знати. Ось цитата з російськомовної енциклопедії:
    … группа историков, в целом соглашаясь с прагматичным характером действий Александра Невского, считает, что объективно он сыграл отрицательную роль в истории России. Некоторые историки, в частности, профессор Оксфордского университета Джон Феннелл, д. и. н. Игорь Данилевский, Сергей Смирнов считают, что традиционный образ Александра Невского — как гениального полководца и патриота преувеличен. Они акцентируют внимание на свидетельствах, в которых Александр Невский выступает властолюбивым и жестоким человеком[16]. Также ими высказываются сомнения насчёт масштаба ливонской угрозы Руси и реального военного значения столкновений на Неве и Чудском озере[17]. Согласно их трактовке, серьёзной угрозы со стороны немецких рыцарей не было (причём Ледовое побоище не являлось крупной битвой), а пример Литвы (в которую перешёл ряд русских князей со своими землями), по мнению Данилевского, показал, что успешная борьба с монголами была вполне возможна. Александр Невский сознательно пошёл на союз с монголами, чтобы использовать их для укрепления личной власти. В долгосрочной перспективе его выбор предопределил формирование в России деспотической власти.
    Александр Невский, заключив союз с Ордой, подчинил Новгород ордынскому влиянию. Он распространил монгольскую власть на Новгород, который никогда не был завоёван монголами. Причём выкалывал глаза несогласным новгородцам, и много за ним грехов всяких. (ВИКИПЕДИЯ – https://ru.wikipedia.org/wiki/Александр_Ярославич_Невский)

  2. Марія сказав:

    Після тої новорічної статті “Прапор перемоги” вже у відповідь надрукував три статті, дві з них виходять за тему першої статті і своїм стилем тільки розпалюють колоцерковні пристрасті і штовхають народ на розбрат

  3. Vseznajko-2 сказав:

    Карапетян говорить про проблему болєє-мєнєє а депутат Ручкін у районній газеті напав на статю і зовсім не про те балакає хоче щоб всі думали як він і не інакше

  4. Вчителька сказав:

    Усі радивилівські борці нібито за правду і віру в різних виданнях так захищають діяча російської історії Олександра Невського, що без християнського милосердя ображають і авторів статті, яка викликала їхнє обурення, а попутно і редактора газети, де та стаття з’явилася, і навіть усіх нас ображають, не в тему переходячи до питання богослужбової мови і заявляючи в дусі валуєвського циркуляру, що українська – це мова базарів… З таким запалом захищали б краще діячів української історії. Бо серед канонізованих святих Російської православної церкви є і засновник Російської імперії цар Петро І, і та сама імператриця Катерина ІІ, яка скасувала Запорозьку Січ, і цар-деспот Микола І, якого в поемі «Сон» висміяв Тарас Шевченко. То, може, ще й Шевченка будемо вчити, як йому треба було писати про згодом визнаного святим РПЦ?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.