Замість реставрації в Україні часто роблять ремонт… Так вважає художник Ростислав Воронко

Ростислав Воронко, художник, місто РадивилівРостислав Воронко відреставрував три німецькі храми XVI—XVIII ст., але запрошень з Батьківщини наразі не дочекався
За свої майже сорок років вихідець із Радивилівського району, що на Рівненщині, Ростислав Воронко встиг відреставрувати три німецькі храми XVI—XVIII ст., підкорити мистецьке серце німців своїми картинами. Проте в самій Україні його ім’я мало кому відоме, а запрошення на роботу на Батьківщині він так і не дочекався.
— Пане Ростиславе, ви виросли на Радивилівщині, згодом вступили до Львова на факультет декоративно-ужиткового мистецтва, а дипломну роботу захищали у Польщі. Як ви потрапили до мистецьких кіл Німеччини?
— 1998-го року українська школа №17 ім. Маркіяна Шашкевича з польського міста Перемишль звернулася до Львівської академії мистецтв із проханням допомоги прикрасити інтер’єр школи. Тоді всім дипломникам надавалася можливість взяти в цьому участь, та багатьом заважало те, що у школі було замало місця для свободи творчості. З усього потоку погодилося лише двоє: я та мій одногрупник Віктор Кошак. Звісно, підібрати тему для дипломної роботи мені було нелегко. Народжувалась ідея в тривалих пошуках. Та коли пролунав вірш Богдана Лепкого «Журавлі», я зрозумів, що це саме те, що мені потрібно. Захистився я на «відмінно».Пізніше були спроби залишитися у Львові. Та поїздки до Німеччини з етюдником через плече привели мене до Мистецько-культурного центру в місті Бєсков, до старого замку, який багато разів перебудовувався задля різних потреб. Нині в ньому зберігається єдиний у Німеччині архів робіт художників часів Німецької Демократичної Республіки. Там є три майстерні для художників, кімнати для письменників, виставкові зали. Часто там проводяться різноманітні фестивалі та концерти. Одну з цих майстерень орендував і я протягом багатьох років.
Згодом мої знайомі, знаючи мій професійний рівень, запропонували взятися за реставрацію церкви XVIII ст. у селі Крюгерсдорф. Я погодився. Мені було цікаво дізнатися, яким чином цей процес відбувається в Німеччині. Зрозумів, що важливо освоїти німецьку специфіку праці, адже в них важливу роль відіграє юридична сторона. У цьому моїм, так би мовити, наставником був реставратор із Франкфурта-на-Одері, котрий допомагав мені із теоретичним аспектом реставрування.
Праця в Німеччині значно відрізняється від роботи в Україні. Перш за все, реставраційні роботи контролює організація із захисту пам’яток архітектури, яка не допускає жодної самовільної «творчості». Довелося бачити, як одну зі стареньких церков на Рівненщині оббили вагонкою… У Німеччині такого б ніколи не допустили. Коли на церкві XVII ст. місцеві жителі хотіли встановити ринви, організація із захисту пам’яток архітектури не дозволила їм цього зробити, адже такого пристосування в минулому — три століття тому — ще не було. Також у Німеччині не займаються перемальовуванням замість реставрування. На відміну від України.
Та в чужій країні жити складно, яким професіоналом ти б не був.
— Нині в Німеччині схвально відгукуються про ваші реставраційні роботи у місцевих церквах. Яка з трьох церков стала вам найближчою?
— У кожну церкву вкладено часточку моєї душі. Проте храм у німецькому селі Ѓьорсдорф став для мене особливим, оскільки дуже багато зусиль я вклав у реставрацію вівтаря і відновлення трьох майже втрачених ікон. Цікавий момент: під час роботи я віднайшов сюжет двох ікон у гравюрах бельгійського майстра XVI ст. Яна Саделера. Реставрація вимагає багато знань: з історії, мистецтва, певних технологічних прийомів, а також ювелірної майстерності у виконанні таких робіт. У творчому процесі постійно виникають нові непередбачувані проблеми, для яких потрібно знайти правильне вирішення.
— В Україні нині проблема із якісними реставраційними роботами. Одні посилаються на відсутність професіоналів, інші на відсутність фінансування. Як ви оцінюєте проблеми українських реставраторів? Чи не пропонували вам долучитися до відновлення архітектурних пам’яток України?
— У нас немає чіткого контролю держави за реставраційними роботами. Часто пам’ятки культури потрапляють під владу місцевих громад, які роблять з ними, що їм заманеться. У Німеччині також є свої проблеми. Та справа виглядає значно кращою, коли є зацікавлення і фінансування з боку держави. Мені ніхто не пропонував долучитися до реставраційних робіт в Україні, але я б із радістю працював удома. Адже в Україні живе моя сім’я.
— Багато хто сприймає реставрацію як «ремонт» на найвищому рівні. А як ви ставитеся до своєї роботи? Чи можете ви із впевненістю сказати, що у виконаних вами проектах живе не лише дух першоавтора, а й ваш?
— У процесі роботи ти ніби реставруєш душу і у втрачене вкладаєш своє. Під час реставрації потрібно намагатися повернути все до його первинного стану, використовуючи технологію і рецепти того часу, не прикрашати і не вдосконалювати. Тоді ти можеш доторкнутися до забутого.
— Ви знані не лише як реставратор, а й як художник. У вашій галереї — живопис, графіка, натюрморт, портрет. Що надихає вас на творчість?
— Природа. Саме у живому спілкуванні з нею віднаходжу себе. Люблю бути наодинці з природою, спостерігати за нею, відчувати її, щоб на полотні передати її настрій і стимул. Саме тому пейзаж є моїм улюбленим жанром. Буваю рідко в Радивилові. Та я дуже люблю це містечко і найменшої нагоди намагаюся сюди приїжджати. Тут я народився, тут живуть мої батьки, рідні та друзі. А найкращі мої спогади — з дитинства і їх дуже багато.


Алла САДОВНИК, Львів, Літня школа журналістики газети «День».

Фото надане автором.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

1 Response

  1. Квітень 10, 2015

    […] Замість реставрації в Україні часто роблять ремонт… Т… […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.