Заплюйсвічка, Мандина, Дуля та інші радивилівці

Чи не сам Микола Гоголь, весело блиснувши очима, сказав, що «на Русі є такі прізвища, що тільки плюнеш та перехрестишся, коли почуєш»?

Численні «запорізькі» Вирвихвости разом з вуличними Нетудихатами й кривозубими бабами Хіврями належать до перлів вітчизняної антропонімії, яка насичена настільки колоритними власними іменами, що нам іноді навіть буває важко повірити в існування цілої родини Рябозадів або Дурноляпів. За визначенням, прізвище позбавлене будь-якої емоційності і має сприйматися нейтрально, однак коли ми чуємо про пана Теліпайла або пані Обіжисвіт, то, незважаючи на примхи ділового етикету, тихенько посміхаємося у вус. Веселі дарунки січового козацт-ва, як і іскристий гумор вуличного прізвиська, все ще серед нас.

Спробуймо уявити: перед шеренгами проходить козачий загін, до складу якого входять: Бекало, Заплюйсвічка, Сич, Непий­пиво, Тягнирядно, Підіпригора, Довгий, Мокрий, Мандина, Рачковський, Причепа, Крук, Хмара, Сова, Коротун, Коткудак… Ці чудові асоціативні прізвища (деякі з них можна зустріти і в Радивилові та районі) мають яскраве емоційне забарвлення, чи не так? Вони налаштовують на певний лад і, мимоволі, притягують увагу слухача, пробуджуючи в його уяві цілий сніп образів. Авторство ж цих жартівливих прізвищ належало самим козакам. За правилами Січі, новоприбулі мали залишити свої прізвища за зовнішніми стінами і увійти в козацький світ із тим ім’ям, яке б найвдаліше їх характеризувало.

Беручи до уваги таку предметність козацького життя, не слід дивуватися тому, що сьогодні одні з найстрокатіших власних імен належать нащадкам справжніх козаків. Але прізвищ із глибокими «коренями» й гумористичним відтінком залишилося небагато. Можливо, невеличкий рейд з етнографічним ухилом по наших селах міг би допомогти вітчизняній антропоніміці, але сьогодні збирати власні імена будуть хіба що якісь великі романтики або ідейні мандрівники.

Міста ж у цьому питанні й зовсім залишаються осторонь, адже для більшості городян «файне» прізвище настільки ж важливе, наскільки й престижне. І українське законодавство тут допомагає: наші громадяни мають право змінювати й ім’я, по батькові, і прізвище. Якщо вам не до вподоби навіть одна-єдина літера власного імені, то ви, звернувшись до відповідної служби, можете без великих перешкод змінити її на будь-яку іншу. Просто і невибагливо.

Звичайно, з одного боку це необхідно, але, з другого, подібною свободою ми свідомо вкорочуємо собі той іменний мотузочок, що в’ється протягом століть із праглибин нашої нації. Гадаю, що ніхто не заперечуватиме, що треба мати неабияку любов до свого роду, аби носити прізвище Гнида, Черв’як, Бугай, Плевако, Дубина, Копоть, Жмур, Раб, Жук, Цап, Дуля… Великий уклін тим небагатьом людям, які залишили в своїх власних іменах цю крихту всеукраїнської історії, але переважна більшість наших громадян втікають від подібного «спадку» і змінюють, знищують імена.

Але як, все ж таки, зародилися українські прізвища і кому належали перші з них? Дослідники вважають, що наша ономастика, а точніше її підрозділ — антропонімія, розвивалася по висхідній — спочатку йшли князі і привілейоване панство, тобто найбагатші і найвельможніші роди, потім власні імена перейшли на міське населення; за городянами перші родові прізвища закріпилися ще десь наприкінці XVI століття, що підтверджують і перші письмові записи про населені пункти нинішнього Радивилівського району. «Масовості» цій справі додав Петро Могила, доручивши всім парафіяльним священикам у першій половині XVII століття вести метрики. Селяни в антропонімічній ієрархії зайняли передостанню сходинку; їх прізвища «розпочались» наприкінці XVIIІ століття. Останнім прошарком українського суспільства, який отримав право на власне прізвище, були, звичайно ж, кріпаки.

Друга половина XIX століття майже зрівняла їх з панами. Але заможні люди не могли дозволити голоті наблизитись до себе, тому в 1888 році було видано указ, за яким шановані дворянські роди отримали право на подвійне прізвище. Через деякий час, правда, спробували впровадити і тричленні конструкції — Оболенський-Неледонський-Мелецький, але вони не прижилися і залишилися тільки в анналах історії.

Якщо розглядати кріпацькі прізвища, то джерел їх виникнення можна окреслити три: «панське», «батьківське» і «вуличне». Останнє не потребує пояснень, адже прізвища із вуличних прізвиськ, як і «запорізькі» власні імена, сяють у нашій антропоніміці подібно до смарагдів і є найоригінальнішими за формою і змістом (Пророк, Чубай, Музика, Недбало, Циганюк, Гетьман, Козак).

«Панське» походження імен пояснюється просто: колишнім кріпакам присвоювали прізвище їхнього пана. Можливо, саме тому в нас так багато «нащадків» великих землевласників і багатих підприємців. Відносно деяких прізвищ із подібного «спадку» дослідники навіть не приховують своєї посмішки і говорять про те, що цей нащадок славетного роду насправді був десь біля коней у панському дворі і що він сам, мовляв, настільки ж шляхетського роду, наскільки шляхтичем був його пращур — голопузий підпасок Омелько.

«Батьківські» власні імена були одними з найчисленніших серед колишніх кріпаків, і це не дивно, адже в той час такий спосіб «називання» був чи не найзручнішим: декілька питань, кілька рухів пером і в основу прізвища впліталось батьків­ське ім’я. І тоді множилися численні Василюки, Мартинюки, Якимчуки, Стецюки, Савчуки і Савченки, Тарасюки і Тарасе­вичі, Глібки, Демчуки, Федуни… Тільки від імені Іван (Ясь, Ян) з’явилися прізвища Іванченко, Іванюк, Івасюк, Іваськевич, Іванчук, Іващук, Ящук, Янушевич.

В утворенні переважної більшості наших прізвищ взяло участь понад п’ятдесят суфіксів, причому деякі з них створили майже самобутні власні імена. Шкода, що правила не дозволяють перекладати власні імена, хоча зарубіжні аналоги антропонімів надзвичайно цікаві. Так, наш Коваль російською перекладатиметься як Кузнецов, англійською — Сміт, німецькою — Шмідт, французькою — Лефевр, італійською — Ферере. Серед українських «професійних» антропонімів поряд з Ковалями у Радивилівському районі є Ковальчуки і Ковалевські, Ткачі і Ткачуки, Бондарі і Бондарчуки, Пасічники, Бортники, Мельники і Мельничуки… А ще є серед нас Довбиш (хтось із предків був барабанщиком у козаків), Сердюк (охоронець гетьмана), Дейнека (зброєносець)… А ще є Безшерстний, Чуздюк, Пізюр, Хомида, Загреба, Барабан, Пахай, Притула, Зробок, Копоть, Жмур… На походження роду вказують прізвища Поліщук, Бойко, Дніпровський, Грановський (село Гранівка), Боратинський (Боратин), Дубенський (Дубно), Краснопольський…

Українську антропоніміку не можна порівняти з жодною галуззю знань. Її самобутність вражає, а широкий спектр практичного матеріалу робить можливими найнесподіваніші відкриття. І добре, що деякі вчителі нашого району захочують учнів вивчати не тільки свій родовід, малювати відповідне родинне дерево, а й цікавитися походженням родинних прізвищ, записувати пов’язані з цим перекази та легенди.


За публікацією радивилівської газети “Прапор перемоги”.
Фото В.Ящука з сайту http://www.nec.m-necropol.ru/

Написи на пам’ятниках для опублікування в Інтернеті відредаговані

(залишені тільки прізвища)dubina dulya jmur nalevo pyatniza rak varenik zap zaplyuisvechka

Тарас Грушівський

кореспондент

You may also like...

5 коментарів

  1. Віра сказав:

    Пане Ящук!!!! Мені завжди подобалось спілкуватись з вами у ліцеї! Я й досі пам’ятаю як ми говорили на цю тему у ліцеї…. Тому я навіть трішечки образилась на вас…. Як ви могли забути про моє прекрасне призвіще “Пампуха”??? Хоча зараз у мене ще цікавіше – “Легка”))))) Була пропозиція у новому паспорті записати: Легка-Пампуха….))))

    • Ящук В. сказав:

      Дякую за проявлений інтерес. Ну що Ви, Віро, ця стаття – не моя, у неї є автор, але таку тему досліджували багато хто. Але тут мова йде головним чином про поширені в Радивилівському районі прізвища. Що стосується Ваших прізвищ, то вони не вкладаються в канву статті, адже з усіх поглядів цілком милозвучні. Подивіться на тому сайті, звідки взяті мої фото (вгорі є посилання), отам-то прізвища знайдете!

  2. Зоя сказав:

    Цікаво, в Радивилові та районі що немає живих людей із цікавими прізвищами? Стаття не погана, але не розумію чому фото із пам”ятників на цвинтарі? Чому б не пофотографувати паспорта живих людей? Як можна “вихвалятись” прізвищами померлих людей!?

  3. Іван сказав:

    Як можна “вихвалятись” прізвищами померлих людей!? – пише Зоя. Але ж це – лише констатація фактів щодо поширеності тих чи інших прізвищ. Ніяких конкретних людей не названо, навіть надмогильні пам’ятники на фото містять самі лиш прізвища, тобто ніяких померлих людей тут не названо

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.