Жахливі тортури відьмам – у місті Кременці

Олег Кошла зібрав факти про те, як карали відьом у нашому краї.

“У час розгулу так званого “полювання на відьом” у Європі що ж відбувалось на Тернопільщині? Катерина Диса у своїй книзі “Історія з відьмами” аналізує документи по Україні про суди “у справах чарів” і виходить, що з 223 осіб, звинувачених у відьомстві, до страти присудили тільки Кременець13. З Тернопільської ж області там фігурує в основному Кременець, де було 17 справ, а також є навіть тортури і страти. Але чому так мало, скажете ви? А справа в тому, що в Західній Європі та й в Україні далеко не кожне місто могло утримувати ката, умілий та досвідчений кат вартував для міста недешево. Всю Баварію навіть у часи найбільш грізних вироків обслуговувало 5 катів. У “руських” воєводствах Речі Посполитої власним катом могли похвалитись зовсім мало міст. На теренах Західної України він був швидше за все тільки у Львові, Кам’янці та Кременці. Наприклад, у Києві власного ката не було до кінця 18 сторіччя (у разі крайньої потреби маґістрат орендував його з Житомира)”, – пише Олег у соцмережі.

Про кременецькі найжорстокіші справи:

“1730 року шляхтич Лукаш Малинський звинуватив свою селянку Марину Перисту у спробах зачарувати його самого і його родину. П’ятеро свідків підтвердили, що обвинувачена жінка похвалялася, ніби може зачарувати свого пана, але сама Марина не визнала цього. Якось на допиті вона промовила: ” Хоч зізнаюся, хоч ні – все одно загину”. Тому її віддали катові, а її пан був присутній на допиті і мордуванні. Спочатку до Марини застосували дибу, але вона не зізналася, тому вирішили катувати далі й цього разу жінку допитували за допомогою вогню. Проте й за другим разом Марина не зізналась, а тільки повторювала, що її неправдиво обвинуватили. У таких випадках того, хто терпить муки, не зізнаючись, мали звільнити. Та позаяк було багато свідків, які підтвердили провину обвинуваченої, судді постановили вважати Марину Перисту винною і засудити до страти.”

Та не жінками єдиними… “1748 року кременецький суд виніс вирок двом звинуваченим у відьомстві чоловікам – Вінценту Ружанському та Вайсеку Венґринцю. Судді постановили, що Вінцент, як ініціатор злочину, має бути покараний винятково суворо: “За використання чарів і як відьмака його мали б живцем спалити на повільному вогні, але суд милостиво позбавляє його такого покарання. Проте цим документом наказуємо, щоб завтра о дев’ятій годині кат зітнув йому голову мечем”. Вайсека Венґринця через юний вік засудили всього лиш до кари різками і попередили, що якщо він повернеться до відьомства, то його неодмінно спалять живцем (“Історія з відьмами” Катерини Диси).

Там ще є опис справи 1754 року про дітовбиство та відьомство, яка розігралась у селі Щуровчиках під Кременцем. Жінка, яка скористалась послугами відьми для дітовбивства (аборту), була скарана на смерть, а сама “відьма”, незважаючи на те, що зізналась в усіх відомих відьомських справах, відбулась 200 різками, попри те, що «були всі підстави її спалити”.

Для Радивилів.info – з сайту: http://www.0352.ua/news/1322894

Тарас Грушівський

кореспондент

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.