Зі станції Рудня-Почаївська – на Почаїв

«Иллюстрированный путеводитель по Юго-Западной железной дороге», випущений приблизно в 1900 році, виставлено на сайті Кіровоградської обласної наукової бібліотеки, але примірник путівника не має на початку 34-х сторінок, отож і не можна встановити точний рік його публікації, хоча поточна інформація подається про кінець ХІХ століття.

У путівнику є розділ «Радзивилівська і Кременецька вітки». Наводимо уривки з цього розділу:

«Від станції Камениці рейкова дорога йде на захід з легким нахилом на південь. На 68 версті від Здолбунова знаходиться станція Рудня-Почаївська, за 14 версти від якої лежить м.Почаїв, яке не являє собою не тільки нічого чудового, але й цікавого і в той же час відоме в Росії і в усьому слов’янському світі, особливо в Галичині, Боснії, Сербії та Болгарії, за розташованою в ньому Почаївській Успенській лаврі…

Від ст. Рудні в Почаїв веде зручна дорога. Тут доречно додати декілька слів про перевізні засоби. На станції Рудні завжди є візники, які беруть за доставку в монастир не більше 1 ½ руб.; візки доволі первіснообщинні, але не можна сказати, щоб дуже незручні. Особи, які бажають здійснити цей переїзд з більшими зручностями, телеграфують про час прибуття в монастир і тоді до приходу поїзда висилається повіз.

Дорога від Рудні пролягає рівною місцевістю, кругом стелиться обширна рівнина, вкрита полями і лугами; часом дорога йде серед лісів. Проїжджого вражає велика кількість лелек, які зовсім не уникають людини: стоїть лелека на своїх довгих ногах біля самої ддороги, мимо проїздить візок, а він не звертає жодної уваги, хіба що поверне голову і байдужим поглядом огляне мандрівника; трапляється, що декілька лелек гуляють по дорозі, наближення екіпажу не примушує їх відійти в сторону, і тільки тоді, коли екіпаж їх наздожене або врізується в їх середину, вони ліниво відлітають на декілька сажнів.

За декілька верст від лаври починається густий монастирський ліс; дорога йде просікою; нарешті показуються вдалині будівлі лаври, розташованої на високій горі…

Почаївська Лавра знаходиться за вісім верст від австрійського кордону; вона стоїть на високій (35 сажнів) кам’янистій горі, при підошві якої з трьох сторін розташоване містечко Почаїв, а з четвертої стелиться зеленою пеленою прекрасний дубовий ліс, що належить лаврі і доставляє прочанам в літній час прохолодну тінь, а для багатьох з них слугує місцем для ночівлі. Ліс цей є залишком того дрімучаго лісу, який свого часу покривав усю Почаївську гору і весь простір… Вхід у лавру відкривається двома воротами, одні з яких називаються «святими»; до них веде прекрасна пряма і широка алея, обсаджена двома рядами пірамідальних тополь. З двох сторін до стін примикають лаврські сади, обведені, також як і сама лавра, кам’яною огорожею».

залізнична станція«Від станції Рудня-Почаївської рейковий шлях продовжує йти на південний захід, перетинаючи горбисту місцевість. На 86 версті від Здолбунова розташована станція Радзивилів, що має значення як прикордонний пункт. Само м. Радзивилів – малоцікавий населений пункт; воно зобов’язане своїм походженням князям Радзивіллам, які, володіючи значними маєтками, мали звичай заснованим ними поселенням давати імена від свого прізвища. Торгові обороти м. Радзивилова обумовлюються розташуванням його на кордоні з Австро-Угорщиною, зосереджуються на відпусканні хліба, вовни, худоби і т. п.; по завезенню – коси, серпи, різні тканини, стеарин, фарби та ін. Далі за станцією Радзивилів за 7 верст від російського кордону, в межах Австро-Угорщини, лежить галицьке місто Броди».

Підготував Володимир Ящук.

Володимир Ящук

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

Можливо, Вам це сподобається...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.