Зимові мотиви у рівненських поетів

Зимові мотиви у рівненських поетів

Михайло Дубов (1958 – 1991)

Щедрий вечір

Пахне пирогами із калиною,
Пахне медом смачена кутя…
Навпрошки знайомою стежиною
Внуки до бабусі лопотять.
Галасливо облюбують припічка
І щебечуть рідній навмання,
Поки перша розпашіла випічка
Вигляне з паркого череня.
Пироги, мов писані, холодають
На святому покуті стола,
Де завжди, пишаючися вродою,
Пісня нерозхлюпана цвіла.
Вже й онуки печивом натішились,
Кличучи мороза до куті…
Ну а бабця вигляне й притишено
Слухає тужливу заметіль…
Так живемо долею не пісною,
Та гірчать чомусь терпкі жалі:
Нікому почастувати піснею
В празниковий вечір на селі.
5 січня 1987 року.


 

Євген Шморгун (м.Рівне)

На Різдво

Що належить — збудеться.
Вік, як мить, майне —
І лихе забудеться,
І добро мине.
Тільки знов, як водиться,
Щоб спинити час,
На землі народиться Дитинча.
І спливає звичного Ворушка ріка —
Таємниця Вічного Мозок обпіка.
7.01.1994 р.


 

Надія Ярмолюк (м.Березне)Зима, етюд

***
Печальна ніч стоїть серед снігів,
Що хутрами до ніг її припали.
Дві зіроньки зірвалися і впали,
А місяць і бровою не повів.
Ані схитнувся вгору, а чи вниз.
Бо що йому, він сам собою повен,
Пливе, такий блискучий і гріховен,
Зіпхнувши зі шляху Великий Віз.
Зітхає ніч. Чомусь немає снів.
І ранок їй навстріч не поспішає.
Високе небо холодом палає,
А місяць ще нікого не зігрів.
Ця срібна неосяжність доокіл –
Невже це Космос дивиться ув очі
І посилає знаки нам пророчі,
Чи долю перекраює навпіл?
2001 р.


 

Степан Бабій (м.Рівне)

Взимку

Один серед снігів — настуджена округа,
Ніде ані душі і не шелесне птах,
Колючий вітер дме намерзлим лугом,
Та — річка ось живе в завмерлих берегах.
І вже ми вдвох: я йду, вона біжить шумливо,
Навіяні, тяжкі звисають козирки,
І в самоті почувся тут щасливим
Над рином цим нескутої ріки.


 

Василь Лящук (м.Рівне)

Різдвяний вірш

Допоки серце б’ється – дзвенім,
Доносьмо істину святу
У кожну хату, в кожен дім,
Щоб всі молилися Христу.
Отець і Син посеред нас,
У їхнім дусі я росту,
Щоб наші повсякчас
Усі молилися Христу.
Щоб зрозумів, нарешті, світ,
Що стежка правильна лиш та,
Яка крізь бурю, спеку, гніт
Веде до Господа Христа.

Зимові обжинки

Завітали
На обжинки
Сніготали
І сніжинки.
Діти раді,
Як ніколи —
Тягнуть сани
І гринджоли.
Всюди — крики,
Сміх і гамір.
Сніг, мов скрипка,
Під ногами.


 

Петро Велесик (м.Рівне)

Настрій зимової ночі

В моїй душі, мов під кущем калини
Опалий лист, тривоги тріпотять,
Чекають світанкової години,
Як гімну, що утверджує життя.
Ні, не люблю ночей зимових довгих!
Коли гудуть надривно проводи
І завірюха по обійстю човга,
Й десь виє вовк провісником біди.
А та біда, знай, ще одну веде
На повідку, немов коня старого.
Світанку, де ж ти забарився, де?!
Тебе я зачекався у тривогах.


 

Галина Гнатюк (м.Радивилів)

***
«…нам цієї зими не простити уже, не забути…»
С. Костюк.

Ця зима тобі в серці
Лишила роз’ятрений шрам.
Він так довго ночами
Ще солоно буде боліти.
Та, довіривши крила
Холодним весняним вітрам,
Ти зумієш-таки
Долетіти до теплого літа.

І не кайся, не варто.
Ти сильна – чи, може, слабка?..
Розучись озиратись –
В минуле зачинено двері.
Треба ставити крапку,
Хоча б і посеред рядка, –
І палити слова,
Що ніколи не знали паперу.

І нарешті збагни:
Недаремна ота самота,
Крізь яку твоя доля
Ступає упевненим кроком.
Бо, зваливши на плечі
Свого нелегкого хреста,
Ти побачила серцем
Усе, що невидиме оку.
15.05.2014


 

Юлія Бондючна (м.Рівне)

***
“Податись можна, а подітись – ні. ”
Ліна Костенко.

Ой ти, зимо-зимо!
Так невчасно, рано
Увірвалась в душу.
Лижеш давню рану.
Ой ти, зимо-зимо!
Ми з тобою різні…
Я люблю веселу веселкову пісню.
Ой ти, зимо-зимо!
Ми – як плюс і мінус.
Утекти б від тебе,
Та куди ж подінусь?

 

Дивись:

Євген Гудима: “Поезія має свій внутрішній світ. Їй потрібно вірити…”

Поет Євген Гудима про минуле Радивилова і князів Радзивіллів

Редактор

Редактор

головний редактор Радивилів.info

Можливо, Вам це сподобається...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.