Знай свій край: таке привабливе село Лешнів

 Неодноразово зупинявся тут і я, тим паче, що село розташоване всього за 6 кілометрів від Радивилівського району, від нашого села Безодня Сестрятинської сільради. Оглядав поруйновані сірі мури, дивувався їх непіддатливій величі й своєрідній красі, адже навіть у цих недоглянутих склепіннях, пооблущуваних фризах, зяючих дірах колись вельми доладних вікон бачиться непересічний хист майстрів – будівничих, архітекторів.

Про Лешнів обширну краєзнавчу інформацію зібрав місцевий вчитель Василь Тимкович, з яким я знайомий уже декілька років. Колись приїздив він до мене і в Радивилів, тепер щороку беремо участь у науково-краєзнавчих конференціях Бродівського краєзнавчого музею, виступаємо з дослідженнями, публікуємося в збірниках матеріалів конференцій. Зокрема, на рахунку В.Тимковича надзвичайно цікаві дослідницькі матеріали про пам’ятки історії та культури населених пунктів Лешнівської сільради, християнські цвинтарі села Лешнева, про тутешню сторічну церкву святого Миколая, пам’ятні хрести, фігуру святого Яна, капличку Успіння Богородиці. Усі ці матеріали і публікації склали основу краєзнавчої книжки Василя Тимковича про Лешнів.

 Тож у цій черговій публікації про Лешнів я не ставлю за мету переповідати факти, виявлені в архівах, старовинних документах, встановлені за переказами і в результаті особистих спостережень моїм колегою-краєзнавцем. Ще раніше, щоправда, я займався вивченням історії лешнівського костелу, публікував свої статті у пресі,  тому вважаю за доцільне нагадати деякі факти.

Костел зараз без даху, з великими пробоїнами в стінах, усередині і на мурах пустили корені кущі, що видно й на зроблених мною знімках.

Як-не-як, дві світові війни двадцятого століття прокотилися не бозна-де, а й довкола Лешнева, тут точилися запеклі бої, з артилерійським і гарматним обстрілом, кулеметною і рушничною пальбою. І щоразу костел опинявся немовби на передовій лінії вогню, огортався димом і наражався на осколки від вибухів снарядів. Перший костел бернардинського монастиря збудували в Лешневі ще в першій половині XVII століття бернардинці, або цистерціанці, – члени католицького монастирського ордену, який особливого поширення в Європі набув із XII – XIII ст.

Мацей Лешньовський, каштелян (управитель) белзький, утримував бернардинів у своїх військових відділах як капеланів – духовних наставників. У 1627 р. він вирішив спорудити для них монастир у своєму родовому селі Лешневі. Ще через два роки почалося мурування костелу і зведення дерев’яного кляштора (монастиря). У 1637 р. відбулося урочисте дарування бернардинцям храму, який освятили на честь святого Мацея (Матвія) – адже на честь нього свого часу був охрещений і сам власник села.

Споруда зі зміцненими стінами використовувалася не лише як богослужбова, але і як оборонна – під час турецько-татарських набігів на наш край. У ній зберігалася зброя. Тоді оборонним потребам слугували й замки в Бродах, Крупці, Козині, Теслугові, Перенятині та інших населених пунктах.У монастирі жили 12 монахів, згодом – 15. Їм дозволили вільно вирубувати для своїх потреб дерева, користуватися для утримання худоби пасовищами, молоти зерно в млинах.

У 1648 р., під час походу селянсько-козацького війська, загін українських повстанців, вважаючи своїми ворогами польських правителів-католиків, напав на монастир, пограбував його і підпалив. Троє монахів загинули, інші врятувалися втечею.

Невдовзі розпочинається відбудова монастиря, адже вціліли тільки мури. Завдяки впливовим Антонію Бєлецькому і Юзефові Вилижинському розгорнулися масштабні роботи, однак часті турецько-татарські набіги неабияк цьому перешкоджали, спричиняли нові нищення.

Саме із XVII століття в Лешневі збереглися й сфотографовані мною залишки оборонного валу – зі слідами брам та сторожових веж. Тепер ці вали, що влітку заростають травою, нагадують природні пагорби, подекуди вони з ритвинами наших днів – це наслідок чи то дитячих забавок, чи використання землі для господарських потреб.

У 1680 р. реставрацію костелу завершили. А в 1697 р. відбулося освячення новозмурованого кляштора. У цей період при монастирі починає діяти студія риторики, де навчали красномовству.

У 1772 р. у монастирі Лешнева жили 10 капеланів, 3 клірики і 2 брати (монахи). У 1801 році спалахнула пожежа, яка завдала спорудам значної шкоди. Нову відбудову організували Корнель Бреніарський і Симфоріан Гродський.

Ще цікавий факт. У 1848 р. на кладовищі селяни поставили пам’ятник на честь скасування панщини. Його відновили в 1910 р., він зберігся дотепер.

У XIX столітті костел використовувався як парафіяльний. Католицька парафія включала в себе 6 сіл (1300 віруючих). На подальшій долі споруд позначилися пожежі 1881 і 1884 років.

У 1918 – 1919 роках військо Української галицької армії, відступаючи, підірвало склади боєприпасів, які були під стінами монастиря. Як наслідок, істотних пошкоджень зазнали й монастир, і костельна дзвіниця. Довелося зводити нову дзвіницю.

Останній етап діяльності костелу припадає на період Другої світової війни. У 1942 р. він був залишений, не використовувався; у 1944 р., коли поблизу Лешнева пролягала лінія фронту, споруди також зазнали великих руйнувань. Останнє богослужіння біля стін, які стільки пережили, відбулося в 1945 р. Щоправда, іноді католики з округи збиралися до цієї пам’ятки минулого на відзначення церковних свят.

Лешнів – невелике село, але справляє досить гарне враження. Особливого колориту додає йому великий став, біля якого з Радивилівського району продовжує свій шлях річка Слонівка.

Тут вона, біля сусіднього села Корсів увібравши в себе як притоку Ситенку, стає доволі повноводна й широка. А всього десь за чотири кілометри після Лешнева увіллється в Стир.

Володимир ЯЩУК, журналіст, краєзнавець. Фото автора.