Зять Хрущова, родом із села Опарипси біля Радивилова

Віктор Петрович Гонтар, у російськомовних джерелах – Гонтарь, народився 1 травня 1905 року в селі Опарипси. Заслужений діяч мистецтв України, директор театрів Російської драми і Київської опери (з 1954 року), зять Микити Сергійовича Хрущова. Його дружиною була Юлія Микитівна Хрущова (1916—1981). Під час радянсько-німецької війни був в евакуації в Середній Азії. Помер 30 років тому, 9 грудня 1987 року. Похований у Києві на Лук’янівському цвинтарі (ділянка №9). Таку довідку про нашого земляка можна знайти у Вікіпедії.

Ось як про Віктора Гонтаря згадують люди, які його знали.

Лев Венедиктов:

«23 лютого 1954 року ми давали шефський концерт в оперному театрі. У той час армія була дуже популярна. Концерт, яким я диригував, пройшов чудово. А вранці в моїй квартирі пролунав дзвінок від головного режисера оперного театру з пропозицією перейти до них на посаду хормейстера. Пам’ятаю, батько тоді сказав лише одне слово: «Іди». Через пару років після того, як я став працювати в театрі, туди прийшов Віктор Гонтар – зять Микити Хрущова. Користуючись своїми можливостями, він створив трупу, яка виблискувала на весь Радянський Союз цілих 30 років. Нас боявся навіть Великий театр. На київській сцені співали Євгенія Мірошниченко, Бела Руденко, Василь Третяк, Володимир Тимохін, Юрій Гуляєв. Гонтарю вдалося зібрати в Києві найкращих оперних співаків з усього Союзу. Він отримав від міністерства 32 квартири, які роздавав своїм солістам. Саме Київський оперний театр першим почав їздити за кордон: в Югославію, Польщу. У Гонтаря ніколи не виникало проблем.

Пам’ятаю, в Москві 1960 року проходила чергова декада української культури, був і наш театр. Тоді починав свою кар’єру молодий виконавець Юрій Гуляєв. Його коронна пісня була «Из-за острова на стрежень…» Гонтар захотів, щоб Юра працював у Києві. На прийомі у Кремлі він підійшов до Микити Хрущова зі словами: «Юрій Гуляєв – соліст Донецького оперного театру, але він потрібен у Києві». І Микита Сергійович дозволив переведення. До речі, Хрущов був любителем оперного мистецтва. Для нього завжди була готова урядова ложа. Микита Сергійович зазвичай приїжджав у середині вистави. Сидів дуже тихо, лише зрідка аплодуючи. Особливо йому подобалося, коли в спектаклі співала Євгенія Мірошниченко.

Але ж її спочатку не хотіли брати в трупу театру. Говорили: «Занадто молода». Вона прийшла до нас, будучи студенткою консерваторії. Але Гонтар і тут наполіг на своєму, заявивши, що бере її під власну відповідальність. Хорошою він був людиною. Шість років я був секретарем парткому театру. Звичайно, у нас з Гонтарем траплялися конфлікти, але при цьому ми зберігали чудові стосунки. Пам’ятаю, йдучи, він подарував мені нашу спільну фотографію з підписом: «На добру (а може, не дуже) пам’ять». Його зняли з посади директора після того, як втратив свою посаду Микита Хрущов. Гонтаря перевели в керівництво Київської філармонії, а через деякий час він помер».

http://fakty.ua/189616-lev-venediktov-nikita-hrucshev-byl-bolshim-lyubitelem-opery-osobenno-emu-nravilos-kogda-v-spektakle-pela-evgeniya-miroshnichenko

***

З розмови з Дмитром Гнатюком (нині покійний):

«- У 60-і і 70-і роки завдяки зятю Хрущова Віктору Петровичу Гонтарю, який директором Київського оперного театру був, тут ціла плеяда чудових співаків сяяла. Деяких з них пізніше в Великий театр запросили: Бела Руденко туди пішла, Юрій Гуляєв… і велику помилку зробили.

– Не змогли потім там повноцінно працювати…

– Це по-перше, а по-друге, коли тобі за 50, з чистого аркуша починати пізно, все пройшло… Наш театр був одним з кращих у всьому Союзі…»

https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=6&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwjrvsiY0tbTAhWG2CwKHeTJDtUQFghMMAU&url=http%3A%2F%2Fbulvar.com.ua%2Fgazeta%2Farchive%2Fs124_%2Flegendarnyj-bariton-dmitrij-gnatjuk-dusha-do-sih-por-poet%25C2%25A0-dazhe-vo-sne.html&usg=AFQjCNF4LuNqV_JFof664p1dF7hoZ8H2Yw&sig2=42SAEARd_xNVfx7UJMmhmw

***

Дочка Кирила Лаврова:

«Він (Кирило Лавров. – Ред.) поїхав не просто так, а після сварки з зятем Микити Хрущова – Віктором Гонтарем, який у той момент був директором Театру Лесі Українки. Історія така: актрису Віру Улик не прийняли в комсомол через те, що вона єврейка. Осередок компартії її рекомендував, а на іншому рівні рекомендацію зарубали через графу «національність». Тато був із цим категорично не згоден, пішов по інстанціях розбиратися, дійшов до обкому. А там йому прямо натякнули, що він не туди лізе, виник конфлікт …

Звичайно, не можна сказати, що це була основна причина його від’їзду. Але якраз у цей час Костянтин Хохлов запропонував працювати в Ленінграді, і батько скористався цим».

http://bulvar.com.ua/gazeta/archive/s89_/doch-kirilla-lavrova-marija-%C2%ABiz-kieva-otets-uehal-posle-ssory-s-zjatem-hrushcheva-gontarem-kotoryj-togda-byl-direktorom-teatra-imeni-lesi-ukrainki%C2%BB.html

***

Зі спогадів Миколи Кондратюка:

«Покликали мене якось до телефону: дзвонив директор Київської опери Віктор Петрович Гонтар, зять Хрущова. Я взяв із собою ноти, по наївності. А він каже: “Не потрібно співати. Ти ж лауреат, я тебе і так візьму”. Я став солістом театру – це було щастя. Їздив на гастролі, виступив на двох-трьох московських “Голубих вогниках”. І потім вже в яке місто СРСР я не приїхав – мене всюди знали».

http://www.segodnya.ua/oldarchive/c2256713004f33f5c2256a67003db9b9.html

***

Партійні бонзи радянських часів «опікали» Великий і Кіровський (екс-Маріїнський) театри. В Київському оперному золоті часи для балету настали в період, коли директором театру був зять Микити Хрущова Віктор Гонтар. Саме в той період балет Академічного оперного театру імені Т.Г. Шевченка прогримів на весь світ. У 1964 році балетна трупа театру була нагороджена Золотою зіркою переможців на II Міжнародному фестивалі танцю в Парижі, а дует Іраїди Лукашової і Валерія Парсегова отримав на цьому ж фестивалі премії Анни Павлової та Вацлава Ніжинського. Премію Валерію Парсегову вручав директор Паризького інституту-театру Серж Лифар. Після цього наша балетна трупа стала гастролювати по всьому світу з незмінним успіхом.

https://lb.ua/culture/2013/04/12/196372_kadroviy_perevorot_ukrainskom.html

***

Валентина Калиновська:

«Тоді наш театр очолював Віктор Гонтар – зять Микити Хрущова, який керував СРСР. Тож Гонтар міг собі дозволити більше, ніж інші директори. До нас тоді запрошували на роботу перших оперних солістів з усього Радянського Союзу. Наша опера вважалася найкращою в СРСР, і балет не відставав. Зрозуміло, що коли приїхав Фідель, його привели в наш театр.

Згодом Кастро запросив Гонтаря привезти артистів на кубинські гастролі. Директор зібрав 25 виконавців, серед яких була і я, і ми полетіли через океан. Розпочали турне з Гавани. Нас поселили в гарний готель і годували в номерах. Бо Куба після виходу американців стала дуже бідною, а нам приносили на тацях самі делікатеси. Коли це побачив Гонтар, то запанікував, що ми всі погладшаємо. І наказав їсти в загальній їдальні з усіма. Однак це нас не засмучувало».

http://art.co.ua/ukrajinska-supernytsya-majji-plisetskoji/

***

Костянтин Ріттель-Кобилянський:

«Я застав Віктора Петровича Гонтаря. Мене Мірошниченко познайомила, вони жили в одному будинку на вул. Репіна. Це зять Хрущова, який зібрав весь театр. Якби не він, Мірошниченко не залишилася б тут. Він викликав її і сказав: «Тебе Україна виховала, будеш тут». Така ж історія з Руденко, Гуляєвим, список дуже великий »

http://ru.golos.ua/kultura/13_09_02_konstantin_rittelkobyilyanskiy_rasskazal_kto_doljen_vozglavit_natsionalnuyu

***

Другий зять Хрущова Віктор Петрович Гонтар, одружений на Юлії Микитівні, в минулому був директором Київської опери. Гуляючи з нами по палубі, він довірливо розповідав:

«- Зараз Аджубей (зять Хрущова, головний редактор газети «Известия». – Ред.) тихіший води і нижчий трави. А тоді, в свої зоряні роки, він був улюбленцем Микити Сергійовича, який прислухався до його порад і надавав йому повну свободу дій. Мене ж Хрущов тримав під контролем, ігнорував і, бувало, ображав. Одного разу я з’їздив по лінії культурного співробітництва в НДР, після чого … був заарештований на короткий термін. За зайву самостійність. Мені надіслали сигнал: знай своє місце! Зате, коли скинутий Хрущов сам опинився в опалі, він підтримував з нашою сім’єю тісні родинні стосунки до кінця свого життя. Аджубей від нього віддалився, побоюючись підозрілих зв’язків».

http://www.alefmagazine.com/pub1318.html

Будучи вже керівником держави, Микита Сергійович дуже часто навідувався на рідну могилку (матері. – Ред.). Пам’ятаючи про своє пролетарське походження, він заборонив ставити на її могилі пам’ятник. Сьогодні могила матері Хрущова внесена до реєстру пам’яток історії Києва. Слід зазначити ще й те, що в одній могилі поховано двоє людей: теща і зять, тобто Гонтар Віктор Петрович, чоловік старшої дочки Юлії, колишній директор Київської опери, якого вона так любила.

http://www.bagnet.org/news/politics/41837

Підготував Володимир Ящук, м.Радивилів.

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.